Таку оцінку результатів президентських виборів я почула 18 січня з вуст молодої жінки, котра не могла заспокоїтись, вчувши останні дані Центрвиборчкому. А чи не права вона, зрештою?
Двічі на одні й ті самі граблі українцям ставати вже неодноразово доводилось. Двічі ми обирали Кучму, двічі (в 2006 та 2007 роках) обирали недієздатний парламент, двічі дозволили наплювати собі в душу, не тільки прийнявши на так званий політичний олімп недостойних, а ще й віддавши за них свої голоси. Байдуже, чи «за» голосували, чи «проти», чи «замість», чи «на зло». Це вже не має значення. Головне, як кажуть, результат: Янукович у другому турі з більш як десятивідсотковим відривом від Тимошенко.
Я приймаю такий вибір, але навідріз відмовляюсь його розуміти. П’ять років тому намагалась зрозуміти. Думала, тоді, в 2004 році, то був «постсовєтський синдром». Але зараз, в 2010 році, — що? Чому? Хіба ми є настільки незрілими, несвідомими та зденаціоналізованими, що така кандидатура прийнятна для більшості виборців України?
Найбільше ж мене вразило те, що електорат Януковича значно помолодшав. Значна частка молоді віддала за нього свої голоси. Абсолютно свідомо та добровільно. Хіба це такою була (скоріш, не була) націонал-патріотична виховна робота помаранчевого керівництва серед молоді, що виховала такого молодого українця, котрому хочеться, аби президентом його держави був Янукович? Ні, я не буду наголошувати на особистісних та біографічних «особливостях» цього політичного лідера. Я про світоглядний вибір, вибір цінностей та системи координат поступу держави. Як таке могло трапитися в країні, котра ще п’ять років тому постала проти тієї сили, що тепер торжествує, здобувши перемогу?
Історики, звісно, скажуть, що контрреволюція після революції – звичне явище в державотворенні. Але мені було б менш боляче, якби то дійсно була свого роду контрреволюція (на кшталт, змови, кулуарних домовленостей тощо), а не свідомий та якимсь чином (причинами, переконаннями) вмотивований вибір більш ніж третини політично активного населення України.
Що ж, правду кажуть, ми маємо таку владу, на котру заслуговуємо. І мені ця вся ситуація нагадує підлітка, котрий в певний момент починає дуже швидко рости (події 2004 року), але внутрішні органи не встигають догнати стрімкий ріст кісток, а тому починаються збої в усьому організмі, хвороби, розлади тощо (нинішній стан). Сподіваюсь лишень, що наш підліток врешті-решт окріпне й стане сильним та мудрим Виборцем, за котрого нікому не буде соромно…
Опубліковано в газеті "Час" http://www.chas.cv.ua/4_10/10.html
Немає коментарів:
Дописати коментар