Коли пишеш про політику, кажуть – брудною справою і словоблудством займаєшся. Коли пишеш про правові чи соціальні проблеми – патетикою, бо од того нікому не легше і всі проблеми давно відомі, їхнє постійне обмусолювання ніякої користі ані суспільств, ані окремо взятій громаді, ані конкретному індивіду не принесе: бюрократи посміються, люди поспівчувають, а віз ні на йоту не зрушиться.
Коли ж починаєш закликати до моральності, до людяності, до совісті, кажуть – моралізаторство та абстракція. Де в світі, побудованому на грошах, марнославстві та швидкості знайдеться час та місце для гідності. Зась казати про любов, вдячність, благородство тощо. Засміють же!
Так про що писати, питається? Про вбивства, нещастя, п’яного міністра, тверезого президента, економіку в кризі, нову брошку прем’єра?
А може люди вже скучили за невигадливими, але гарними, близькими, тими, що долають нароблені роками негативу фільтри байдужості та відстороненості, словами? ЛЮБЛЮ, ЩАСТЯ, РАДІСТЬ… Просто прості слова…
Опубліковано
http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=175515&Itemid=42
Немає коментарів:
Дописати коментар