Ні, це не одруківка, як, певно, подумали. Це правила українського сьогодення, жорсткого, наче вода з-під крана: і знаєш, що псуєш здоров’я, одначе продовжуєш вживати, бо пити хочеться завжди.
Отож, правила метикету виникли десь на межі передсмертного стану правил етикету та суспільної моралі. Їхніми засновниками були спекулянти радянських часів, кооператори часів перебудови, перші мільйонери часів незалежності. Головне тут – зметикувати що, де, коли і за скільки. А там вже – як пощастить. Везіння – чи не найвизначальніша категорія. Передує їй хіба лиш «чуйка» - здатність вловити вітер «змін» і вчасно переорієнтуватися, прилаштуватись. До правил «метикету», на думку автора, можна віднести наступні: 1) і найголовніше, ніколи не дотримуватися ніяких правил за будь-яких умов і домовленостей; 2) намагатися «топити» всіх, хто розумніший, успішніший, «метикуватіший»; 3) не визнавати кумирів, окрім як тих, котрі прикрашають грошові знаки; 4) працювати на власне благо («все для кишені, нічого проти кишені, нічого поза кишеню») і т.і.
За роки незалежності «метикуватих» наплодилось, хоч відбавляй. Освіта і вік значення не мають. І розлізлись вони по всім владним кабінетам всіх рівнів. І почали собі метикувати, хто на що ладен. І вийшло так, що апетити «метикуватих» почали зростати швидше, ніж ціни на бензин та продукти харчування. І поки вони метикують, прості смертні українці продовжують на них працювати, отримувати зарплатні в конвертах, жити в борг, а дехто, навіть, наловчився вже й сміятися з того, що твориться навкруги.
Ось так собі співіснують два світи – «метикуватих» та українців.
Published http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=172100&Itemid=42
Немає коментарів:
Дописати коментар